Під час корекційних занять з дітьми з розладом аутистичного спектра (РАС) фахівці часто стикаються з ситуацією, коли дитина ніби уникає контакту з дорослим. Вона може відвертатися, не дивитися в очі, продовжувати гратися своїм предметом або відходити в інше місце.

Для батьків це іноді виглядає як відсутність інтересу до людей або навіть як свідоме ігнорування. Проте з професійної точки зору така поведінка частіше є результатом особливостей роботи нервової системи, а не просто небажання взаємодіяти. 

Сучасні дослідження показують, що уникнення контакту є значно складнішим феноменом і може бути пов’язане з особливостями:

• соціальної уваги;
• сенсорної обробки інформації;
• механізмів спільної уваги;
• когнітивного навантаження під час соціальної взаємодії.

У роботі фахівця важливо не просто зафіксувати поведінку, а зрозуміти, яку функцію вона виконує для нервової системи дитини.

Контакт з дорослим як складне завдання для мозку

Коли дорослий звертається до дитини, її мозок одночасно обробляє багато сигналів:

• обличчя та міміку;
• інтонацію голосу;
• слова та їх зміст;
• очікування відповіді.

Для дитини з РАС ці процеси не є автоматизованими. Вони можуть потребувати значно більше когнітивних ресурсів.

У кабінеті це часто виглядає так:

дитина захоплено грається предметом → дорослий звертається → дитина не реагує або відвертається.

На перший погляд це виглядає як ігнорування. Але нерідко дитина просто не встигає переключити увагу і обробити соціальний сигнал.

Сенсорне перевантаження під час взаємодії

Одна з найчастіших причин уникнення контакту — сенсорне перевантаження. Діти з РАС можуть мати сенсорну гіпер- або гіпочутливість, коли інформація від навколишнього середовища та власного тіла або перевищує рівень, який мозок може комфортно обробити, або навпаки — не досягає достатньої інтенсивності для ефективного сприйняття.

Комунікація з боку дорослого може бути складним стимулом: вона включає одночасно мовлення, міміку, інтонацію, рухи та інколи дотик. У різні моменти дитина може справлятися з таким навантаженням по-різному. Це може проявлятися в тому, що:

• дитина слухає, але дивиться на підлогу;
• відповідає, не піднімаючи очей;
• відходить на більшу дистанцію.

Такі реакції можуть бути способом регулювання рівня сенсорного навантаження.

Особливості емоційної регуляції

Емоційна регуляція — це здатність розпізнавати та поступово регулювати власні емоційні стани. У типовому розвитку ці навички формуються у взаємодії з дорослими через підтримку, мовлення та співрегуляцію.
У дітей з РАС цей процес може відбуватися інакше. Через труднощі в обробці соціальних сигналів, розпізнаванні власних емоцій і сенсорній регуляції дитині може бути складніше швидко відновлювати емоційну рівновагу під час взаємодії.

Особливості соціальної мотивації та спільної уваги

Соціальна мотивація — це природна схильність людини звертати увагу на інших людей, отримувати задоволення від соціальної взаємодії та шукати спільний досвід. Вона пов’язана з роботою системи винагороди мозку.

У дітей з РАС соціальна мотивація може проявлятися інакше: соціальні стимули не завжди автоматично привертають увагу або потребують більшої кількості когнітивних ресурсів для обробки.

Важливо підкреслити, що інша соціальна мотивація не означає відсутність потреби у прив’язаності або позитивних емоціях від взаємодії з людьми. 

Через потребу у більш тривалій когнітивній обробці та регуляції сенсорних стимулів може спостерігатися, що:

• предмети для дитини виглядають більш передбачуваними та привабливими;
• взаємодія з дорослим потребує більше енергії.

У таких випадках важливо підтримувати розвиток альтернативних способів комунікації. Альтернативна та додаткова комунікація (AAC) допомагає дитині виражати потреби та брати участь у взаємодії навіть тоді, коли мовлення або соціальні сигнали обробляються складніше.

Поведінковий фактор: уникнення вимог

Іноді уникнення контакту формується через попередній досвід. Якщо взаємодія з дорослим часто супроводжується вимогами:

• «сядь правильно»
• «повтори слово»
• «дивись на мене»

дитина може почати передбачати навантаження.

У такому випадку уникнення контакту стає поведінковою стратегією уникнення складної ситуації, тому варто переглянути, як фахівець (батьки) може змінити власний підхід: підібрати нові стратегії залучення.

 Отже, уникнення контакту у дітей з РАС рідко є просто небажанням взаємодіяти. У більшості випадків ця стратегія формується не через один фактор, а через поєднання кількох механізмів.Важливо не лише оцінювати саму поведінку, а й аналізувати:

• сенсорний стан дитини
• складність соціального завдання
• рівень емоційного навантаження
• попередній досвід взаємодії.

Саме тому в роботі над комунікацією важливо не вимагати контакту, а поступово створювати умови, у яких взаємодія стає передбачуваною, безпечною та доступною для дитини.

Тетяна Сниткіна, корекційна, дитяча та підліткова психологиня

Використані джерела: